(044) 279-3443

  • Рус

Мы в социальных сетях:  

     

 

 

 

 

 

 

Главная Статьи

Відмова у відкритті касаційного впровадження - законний шлях незаконного вирішення

← Назад

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 213 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) касаційна скарага обов’язково повинна містити обгрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає порушення норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 214 КАСУ cуддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у випадках, якщо: касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

При чому, слід відмітити, що до 2011 року наявність у касаційної скарги такого юридичного дефекту як “необгрунтованість порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права” було підставою для залишення касаційної скарги без руху, а у заявника була можливість усунути існуючи недоліки.

Втім, із внесенням до ст. 214 КАСУ змін, судова практика пішла по іншому шляху.

Так, суддя-доповідач, отримавши касаційну скаргу разом з доданими до неї документами (заокрема копії рішень судів апеляційної та касаційної інстанції) самостійно приймає рішення про відкриття чи відмову у відкритті касаційного провадження.

Таким чином, суддя вирішує питання про обгурнтованість доводів заявника та відповідно навність порушень судом норм матеріального та процесуального права одноособово, виключно на підставі змісту рішень судів попередніх інстанцій та змісту самої касаційної скарги, без вивчення матеріалів справи.

При чому, відповідно до ч. 1 ст. 220 КАСУ cуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, суддя фактично, ще на стадії вирішення питання про відкриття касаційного провадження, приймає рішення по суті самої касаційної скарги, однак без належного вивчення матеріалів справи. При чому, в змісті самої ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження не зазнчається підстав та доводів, чому саме суд прийшов до висновку про необгрунтованість касаційної скарги.

Ухвала ж про відмову у відкритті касаційного провадження оскарженню не підлягає, про що зазначається і в самій ухвалі.

В цьому випадку така ухвала дійсно може бути остаточною “крпакою” у вирішенні тієї чи іншої справи.

Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 237 КАСУ заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Так як, ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження не містить належного обгрунтування позиції судді, звернутись до Верховного суду України із заявою про оскарження ухвали з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах є фактично безрезультатним.

Не вбачається можливим, як вихід із вказаної ситуації, повторне подання касаційної скарги заявником, оскільки відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 214 КАСУ суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження якщо є ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на це саме судове рішення.

Вказані норми, дають можливість судді на власний розсуд відмовити у відкритті касаційного провадження так як:
 
  • ухвала про відмову у відкритті виконавчого провадження належним чином не обгрунтовується (аналіз наявних в Єдиному дежавному   реєстрі судових рішень, дає можливість прийти до висновку, що всі ухвали містьть лише загальне посилання на п. 5 ч. 5 ст. 214 КАСУ);
  • неможливість подальшого оскраження такої ухвали в судовому порядку.
 
А тому, теоретично будь-яка касаційна скарга може бути з власної суто суб’єктивної точки зору, визнана суддею необгрунтованою та повернута заявнику, позбавивши останнього права на касаційне оскарження судового рішення.
 
Така ситуація є грубим порушенням п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, п. 6 ч. 1 ст. 7 КАСУ та основного принципу судочинства як: забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Втім, за останній 2012 рік, в Єдиному дежавному реєстрі судових рішень міститься значна кількість ухвал про відмову у відкритті касаційного провадження саме з підстав п. 5 ч. 5 ст. 214 КАСУ, що підтверджує формування усталеної судової практики. Вважаємо, що хоча така судова практика і є юридично обгрунтованою з точки зору норм КАСУ, однак з іншого боку, безумовно є порушенням норм Конституції України та основних принципів судочинства що є неприпустимим.

Право на судовий захист є конституційним правом, закріпленим ст.55 Конституції, яка визначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади. Стаття 22 Конституції встановлює, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними, вони гарантуються і не можуть бути скасовані.

Таким чином, відмова ВАСУ у відкритті касаційного провадження через необгрунтованість касаційної скарги є фактично, позбавленням права особи на касаційне оскарження рішення суду. Ухвала ВАСУ про відмову у відкритті касаційного провадження є остаточною та оскарженню не підлягає.

Натомість ст.55 Конституції передбачено право кожного після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом яких є Україна.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Вважаємо, що відмова у відкритті касаційного провадження через необгрунтованість касаційної скарги є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції, а саме: порушення права на доступ до суду та на справедливий розгляд справи.

Вказана позиція була підтверджена і практикою Європейського суду з прав людини, зокрема остаточним рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", "Андрієвська проти України" встановлено порушення пункту 1 статті 6 "Право на справедливий суд" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке полягало у порушенні права на доступ до суду у зв'язку із залишенням Вищим адміністративним судом України без розгляду касаційних скарг заявників, якими оскаржувалися рішення апеляційних судів, ухвалені в порядку цивільного судочинства.

Крім того, про зазначене вище рішення Європейського суду з прав людини було наголошено в інформаційному листі ВАСУ від 07.02.2012 р. № 346/11/13-12.

Варто відмітити, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 237 КАСУ встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом є підставою для подання до ВСУ заяви про перегляд судових рішень.

Таким чином, вважаємо, що у випадку відмови ВАСУ у відкритті касаційного провадження, особі слід використовувати практику Європейського суду з прав людини та звертатись до ВСУ в порядку п. 2 ч. 1 ст. 237 КАСУ.
 
Ольга Ускова
Адвокат,
партнер АО “ПРОТЕКЦІЯ ПРАВА”